Конгрес мусульман України

«Тримайтеся разом біля Аллага і не розділяйтеся!» (Коран, 3:103)

«Це брудна конкуренція чи невиправдана недбала діяльність державних органів?» — Тарик Сархан про обшук СБУ в його квартирі

13.03.2018 / 158

З усіх виступів на прес-конференції «Проведені СБУ обшуки в мечетях, ісламських центрах та домівках мусульман» 7 березня найважче було слухати розповідь Тарика Сархана про те, що до нього з обшуком прийшли додому о 6 ранку, переполохавши п’ятьох його дітей, та що мусив умовляти СБУшників дати його дружині та доньці кілька хвилин, щоб одягнутися, — а у відповідь почув погрозу висадити двері.

Після виступу пана Сархана муфтій Саід Ісмагілов зазначив:

— У постанові Подільського районного суду написано, що Тарик Сархан поширював шляхом безоплатної передачі іншим особам брошури, «що пропагують культ насильства та жорстокості, расову, національну, та релігійну нетерпимість та дискримінацію». Ось ця людина (показує на Тарика, що сидить з відзнакою «Посол миру». — Ред.) це поширювала. І хочу додати, що під час обшуку в його квартирі ці брошури з-під його холодильника витягав понятий, а не слідчий —  це порушення процесуального кодексу.

Далі — слово самому Тарикові:

— Усім — миру! Мене звати Тарик Сархан. В Україні я живу з 1995 року. Маю дві вищі освіти: технічну та соціологічну. Батько 5 дітей-українців: моїй молодшій донечці 5,5 років, старшій — 16. Всі вони — громадяни України, яких я вчу та виховую. [Вчу,] що вони не наполовину йорданці, наполовину українці, а на 100% йорданці і на 100% українці. На громадських засадах я працюю в ГСВА «Альраід» і також на запрошення різних вишів України виступаю на теми культури Ісламу перед студентами. Роблю все, що від мене залежить, для ознайомлення українського суспільства з моєю культурою, моєю релігією, зі східною культурою та роблю все, що в моїх силах, щоби виховати ісламську молодь України в дусі миру й злагоди з українським суспільством і з цінностями, що є в цьому суспільстві — нашому українському суспільстві.

Займаюся волонтерською діяльністю, доброчинністю, працюю в різних сферах. Я  — Посол миру міжнародної організації — однієї з незалежних організацій ООН. Цю нагороду я отримав за свої зусилля заради миру та дружби між представниками різних релігій.

Я — член неформальної групи міжрелігійного миру, що провадить активну діяльність навіть на рівні держави — задля дружби між людьми різної віри. Маю безліч друзів — представників різних релігій. Особисто я проводив семінари, лекції для дітей та підлітків, де запросив буддійського теолога читати лекцію для дітей-мусульман. Мене немало критикували мої брати-мусульмани за мою діяльність, звинувачували — аж до забобонів! Бо я робив усе, щоб знайти точки дотику між представниками різних релігій. Може, навіть люди, що тут присутні, знають мене особисто.

Учора близько 6 ранку в мої двері постукали люди, яких я не знаю. Дружина сказала, що то — представники спецслужб. Звісно, я мав певний рівень довіри до цих служб, знаючи, що вони повинні виконувати свою роботу та забезпечувати кожному [громадянину] спокій та безпеку — обов’язок, що я поважаю та вважаю частково й за мій обов’язок.

Коли мені показали посвідчення та постанову про те, що вони хочуть перевірити книжки в мене вдома на наявність екстремістської літератури, — без жодного сумніву, вагань та страху я, дозволив їм зайти до квартири, думавши, що вони перевірятимуть книги, як і обіцяли.

Читати постанову українською я не міг, не мав на це часу — вони самі зачитали мені мету візиту, і я довірився їм, вважавши людьми честі. Викликати своїх сусідів як свідків я не зміг через ранню годину, та й думав, що цього не треба, бо з ними були свідки — дві дівчини, схожі на студенток, досить молоді.

Три особи зі спецслужб разом з цими свідками увійшли до моєї квартири.

Дружину обурило, що їй не дали вбратися, — ви знаєте, що, за правилами та традиціями Ісламу, жінка (що досягла статевої зрілості. — Ред.) має покриватися (не показувати стороннім чоловікам нічого, крім обличчя та п’ястей. — Ред.). Моя старша донька [вже] покривається. Коли я попросив у них лише 5 хвилин, щоб жінки могли вбратися, вони відповіли, що як я зайду й зачиню двері — двері почнуть висаджувати.

Я мусив їх пустити (як розповів Тарик після прес-конференції, жінки ледве встигли надягнути на себе першу-ліпшу одежину. — Ред.), думав, що це забере зо п’ять хвилин. Мені не страшно, бо мені нічого приховувати.

Я показав їм, де в мене книги, де можна перевірити літературу — але вони не стали її перевіряти. Натомість рилися в усьому. Обшук тривав 2,5 години. Мої діти не могли нормально зібратися до школи, вони злякалися. Досі в мене питають: «Тату, вони ще прийдуть? Тату, що це значить? Тату, що з тобою буде?»

Я приводив своїх дітей на заходи, круглі столи, що особисто організовував, де були присутні представники різних релігій, — щоб вони самі з ними знайомилися, щоб чули про їхні релігійні погляди від них самих, щоб не зростали на стереотипах, що призводять лише до екстремізму. Виховуючи дітей у дусі толерантності, я вчив їх, що тільки в толерантності є надія на майбутнє України. Сьогодні мої діти сумніваються в тому, чого я їх учив! Вони питають: «Тату, це ще повториться?»

Дві з половиною години! Незрозуміло, що вони шукали. Порпалися в речах, у, перепрошую, жіночій спідній білизні! У старих сумках, в іграшках! І лише в останню чергу один із них заглянув за морозильник — чому з усіх меблів він вирішив посунути саме його?

Зайшов за ріг кімнати, де я його не бачив, та сказав, що бачить якісь брошури. Попросив дівчину з тонкими ручками засунути руку за холодильник і дістати їх — дістав брошури, що я бачив уперше в житті, які він сам туди поклав!

Ці брошури мені невідомі — а я керую бібліотекою і знаю, що таке література! Я бачив їх уперше в житті. Брошури, що не бачила ні моя дружина, ні мої діти-підлітки. Вони (СБУ. — Ред.) з ними приїхали, вони їх туди поклали — і вони власними руками їх звідти дістали.

Після цього обшук утратив сенс: вони підійшли до моєї бібліотеки, де я тримав книги, до моєї полиці... Взяли якісь випадкові книжки арабською, сказали, що вони їм потрібні для експертизи. Почали оформлювати протокол…

Можете собі уявити, в якому я був стані! Я був ладен на що завгодно, щоб заспокоїти своїх дітей, які прокинулися під час обшуку, [побачили] чужих для них людей.

Що мені найбільше болить? Навіть не те, що моїм дітям заважали спокійно перебувати у власній квартирі, а той факт, що нам в Україні цей дух [нетерпимост] не потрібен!

Я завжди вважав, що навіть як мені доведеться звідси поїхати — я громадянин Йорданії, але в мене п’ятеро дітей-українців, — я зможу пишатися разом з моїми братами-українцями, що колись зробив свій внесок у розвиток толерантності тут, в Україні.

З власного досвіду можу вам сказати, що такого рівня міжрелігійної дружби, як в Україні, у Європі нема. Мої друзі приїздять з Європи, щоб дружити з людьми, як вони колись дружили тут, в Україні. Такого духу немає ніде — це те, що ми повинні зберігати, захищати, заради чого повинні працювати, вигадувати проекти… Ну нащо комусь мутити цю воду, псувати цю погоду, цей настрій? Я на це поклав близько 20 років свого життя!

Не можу зрозуміти, що це: брудна конкуренція, нечесне суперництво між різними організаціями чи це невиправдана недбала діяльність державних органів?

Я в шоці, справді, і я сподіваюся, що справжній дух України буде вище, і він подолає цю проблему. Ми подолаємо цю перепону й далі йтимемо цим шляхом, шляхом, що в нього віримо.

Кожен із нас має право на свободу віровизнання, і всі ми — брати у вірі, якщо ми віримо в толерантність та в єдність нашої України. Дякую.

    

Слідкуйте за нашими заходами, новинами, обговорюйте в соціальних мережах

Партнерські та дружні ресурси