АЛЬРАІД

ВСЕУКРАЇНСЬКА АСОЦІАЦІЯ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Жіноча хустка єднає культури: День хіджабу в Сумах

07.02.2018 / 197

Сьогодні носіння хустини жінкою асоціюють здебільшого з Ісламом, хоча ця практика — невіднятна частина багатьох релігій і культур, зокрема християнських слов’янських народів. На заході, що відбувся в Ісламському культурному центрі Сум з нагоди Всесвітнього дня хіджабу, цей крос-культурний символ жіноцтва знов і знов виникав в описах строїв, на світлинах, картинах, фресках, мозаїках.

Понад чотири десятки гостей завітали до ІКЦ, серед них — представниці місцевих громадських організацій «Калинове ґроно» та клубу «Надія». Для них провели екскурсію центром, а потім урочисто розпочали День хіджабу.

Спочатку Анжеліка Хуснутдінова, дружина імама ІКЦ Сум, розказала, що хіджаб — це не хустина, як зазвичай кажуть останнім часом, а радше загальні критерії, яким повинно відповідати вбрання побожної мусульманки, а хустина лише частина цього вбрання. Вона зробила огляд традиційного одягу в різних куточках світу, а також розповіла про характерні риси жіночого костюма мусульманських народів.

Лекторка використала безліч ілюстрацій, щоб розвіяти плутанину в головах гостей-немусульман, спричинену медіа та кіно. Слухачі дізналися, що паранджа — це не загальна назва мусульманських головних уборів, а традиційний верхній вуличний одяг жінок Центральної Азії, що еволюціонував з накинутого на голову старого халата; що паранджа геть не те саме, що бурка та нікаб — вуличне вбрання, яке також приховує обличчя, але походить з інших регіонів і виглядає геть інакше. Також поговорили про сучасний дизайнерський одяг для мусульманок — особливий інтерес в аудиторії викликало спортивне вбрання та купальні костюми.

Співробітниця Сумського обласного краєзнавчого музею Ніна Багацька, якій пані Хуснутдінова передала естафету, перенесла присутніх у світ українських традицій та звичаїв, показавши наочно, що чимало типів українських строїв цілком відповідають визначенню хіджабу, а решта максимально до нього близькі. Вона розповіла, як дівчата готували собі посаг: скільки сорочок треба було мати в скрині, які були особливості вишивання, зокрема на Слобожанщині, тощо. Усе ілюструвалося музейними експонатами.

Жінки могли навчитися вив’язувати убрус (намітку, серпанок) завдовжки 3 м. Звісно, не обійшлося без майстер-класів з зав’язування хусток, палантинів і тюрбанів. Охочі мали нагоду приміряти новий образ та зробити світлину на пам’ять.

Після перерви на каву та солодощі гості вишикувались у чергу на розпис хною (мехенді), фотографувалися, лишали свої враження та побажання на спеціальному плакаті, розглядали експонати з виставки рукотворних декоративно-ужиткових виробів та насолоджувалися спілкуванням.

    

Слідкуйте за нашими заходами, новинами, обговорюйте в соціальних мережах

Партнерські та дружні ресурси