АЛЬРАІД

ВСЕУКРАЇНСЬКА АСОЦІАЦІЯ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Українські прочани про хадж: емоції, враження, зустрічі

09.10.2015 / 808

Минула п’ятниця була перша для українських прочан на рідній землі від моменту повернення з хаджу. Вони прийшли на п’ятничну молитву, а після неї охоче ділилися враженнями з одновірцями, що їх зустрічали. Не став винятком і Ісламський культурний центр Києва.

Хадж об’єднує мусульман із цілого світу — це відомо всім. Але вже другий рік поспіль він також об’єднує українських прочан із окупованого Криму з одновірцями з континентальної України, бо кримська група знову мусила їхати окремо, в межах квоти для Росії.

Вільно розмовляти в наметі під синьо-жовтим прапором, не боячись арешту та ув’язнення, кримчани змогли за багато сотень кілометрів від рідної землі. Загалом цього року в хаджі побувало 225 українських мусульман: 75 з континентальної України та 150 з Криму.

Прочани намагалися якомога повніше передати калейдоскоп емоцій, що вони відчули в подорожі до святинь Ісламу, але хіба реально це висловити? Утім, робіть висновки самі.

«Я була в захваті, коли потрапила до Медини, наче опинилася в якійсь казковій країні. Таке безмежне почуття безпеки, немов відчули момент, коли Пророк (мир йому і благословення) переселився з Мекки, де його хотіли вбити, до цього міста, де на нього чекали, радо зустріли, й де він знайшов безпеку».

«Коли потрапляєш до Мечеті Аль-Харам, з ласки Всевишнього, якось звільняєшся від світу. На другий план відходить турбота про те, як дає всьому раду сім’я, поки ти в хаджі, що там з майном — думаєш тільки про вічне... Хадж спонукає міркувати про Судний день, адже тут усе так само: люди приходять разом, і байдуже, з якої ти країни, якою мовою говориш, якого походження, яке соціальне становище, чоловік ти, жінка чи дитина — усе відходить на другий план. Прочани-чоловіки навіть одягнені однаково. Кожен думає про своє, звертається до Господа й зважає на інших лише в разі потреби: надати допомогу, підказати, обійти, що не штовхнути в натовпі, поділитися емоціями ...

Я замислився: у День Суду ми так само станемо перед Всевишнім, усі разом, без поділу на країни й регіони, бідних і багатих, на людей високого і низького стану й до того ж однаково голі — але нікому не доходитиме діла до іншого, бо кожен тривожитиметься про наслідок власних справ ... »

«Коли ми ввійшли до Мечеті Аль-Харам, просто подих перехопило. Усі дуа, що вчили, готуючись до хаджу, — все забулося. Ми могли тільки плакати, сповнені емоцій, і недоладно молити Господа про най-найважливіше, водночас відчуваючи серцем, що Він однаково нас розуміє. Навіть ліпше, ніж ми самі, коли намагаємося збагнути наші потреби й потаємні сподівання і якось сформулювати їх».

«У долині Арафат стояла п’ятдесятиградусна спека, а все, що ми мали — це намет, де можна ненадовго сховатися від пекучого сонця. Ми стояли й думали: Господи, якщо нам тяжко витримати лишень один день на спеці, яке ж буде становище грішників у День Суду, коли їх кинуть у Вогонь? Це сильне емоційне зворушення».

«Слава Богу, українських прочан обминули всі ті біди, що сталися під час цього хаджу: коли впав будівельний кран, ми були ще в Медині, а під час тисняви на Джамараті вже закінчили кидати каміння й поверталися другим рівнем; трагедія сталася на першому».

«Ось ми й вдома, і не віриться, що це був не сон. З одного боку, хочеться тримати це світле почуття в собі, „законсервувати“ враження в первісному вигляді. А з іншого боку, спогади знову наповнюються яскравими фарбами, коли ними ділишся».

    

Слідкуйте за нашими заходами, новинами, обговорюйте в соціальних мережах

Партнерські та дружні ресурси